Рятувальник про трагедію на Мандриківській: «Довелося порушувати всі норми, аби встигнути допомогти людям»
Своїми спогадами у 13-ту річницю катастрофи поділилися свідки, ті, хто втратив рідних та ті, хто рятував мешканців й долав наслідки страшного вибуху.
У Дніпрі відзначається тринадцята річниця Мандриківської трагедії, місто вшановує пам’ять жертв найбільшої газової аварії в історії України. 13 жовтня 2007-го року на вулиці Мандриківській через вибух газу впало два під’їзди десятиповерхівки. У той день загинуло 23 людини, 417 офіційно визнали постраждалими. Вони втратили близьких, дах над головою та все, що мали. Щороку в день катастрофи ті, хто вижив, збираються разом, аби згадати та помолитися за тих, кого врятувати не вдалося.
Тетяна ледь стримує сльози, тринадцять років тому внаслідок аварії загинув її десятирічний племінник.
«Чудовий був хлопчик — добрий, усіх людей любив і його всі любили, — розповідає свідок трагедії Тетяна Осадча. — 13 років минуло, але душа ниє, важко, як і в той день».
13 жовтня 2007 року Мандриківська, 127 перетворилася на справжнє пекло.Через вибух газу третій під’їзд будинку злетів у повітря, четвертий — ледве встояв. Саме в ньому тоді була квартира Віри Косицької, яка жила тут разом з онуком. Жінка пригадує, того дня їм просто пощастило залишитися живими: онук не ночував вдома, а вона саме поверталася з дачі.
«Такий був біль, що неможливо передати, — каже жителька зруйнованого будинку. — Бачити загиблих, а потім ховати людей, яких ти знала...»
Того дня обірвалося життя двадцяти трьох людей, дев’ять з них — діти, наймолодшій жертві було лише 6 років. Рятувальники згадують, як безперервно, нехтуючи правилами власної безпеки, працювали, аби врятувати тих, хто ще залишився у зруйнованому будинку.
«Ми рятували постраждалих на машині з вежою, яку пересували одразу з людьми. Оскільки час вимірювався секундами, ми йшли на порушення нормативних актів. Рятувально-пошукові роботи проводили близько місяця до останньої знайденої людини», — розповів підполковник ДСНС Сергій Коваль, який був одним із тих, хто працював на місці вибуху. Чоловік був заступником начальника Бабушкінської районної служби порятунку, його екіпаж виїхав на місце трагедії одним із перших.
Сто шістдесят сімей опинилися без даху над головою. Їм виплатили компенсацію 2 тисячі доларів за квадратний метр. На місці двох зруйнованих під'їздів побудували храм та пам’ятник загиблим. Кожного року в день трагедії люди приходять сюди, аби покласти квіти та вшанувати пам’ять тих, хто не вижив.
Причина цієї моторошної катастрофи — халатність газової служби та старі комунікації. Трагедії можна було уникнути, адже люди за декілька днів до аварії викликали газовиків та скаржилися, що чують у квартирах характерний запах, на що їм порадили відкрити вікна та просто почекати.
