ТАНГО ЯК СТАН ДУШІ

ТАНГО ЯК СТАН ДУШІ
40247 ПЕРЕГЛЯДІВ

При слові “танго” нам зазвичай уявляється характерний ритм, щемка мелодія, проникливий, дещо сентиментальний текст (якщо він є), пари, повністю поглинуті романтичною стихією жагучого пристрасного танцю, що народився на землях Арґентини та Уругваю, та швидко підкорив Європу і світ. Хтось згадує творчість Оскара Строка, Марка Мар’яновського чи Єжи Петерсбурського, хтось – наші українські зразки (“Гуцулку Ксеню” та “О, соловію” Ярослава Барнича і Романа Савицького, “Червоні маки” Івана Недільського й того ж таки Романа Савицького, “Карі очі” Володимира Стон-Балтаровича та Володимира Куссого, “Білі троянди” Анатолія Кос-Анатольського, “Намалюй мені ніч” Мирослава Скорика та Миколи Петренка, “Повір очам” Володимира Івасюка та Володимира Кудрявцева тощо). Але справжнім королем цього жанру був і залишається великий аргентинець Астор П’яццолла, якого навіть назвати просто геніальним композитором буде замало – це був свого роду вчений, академік танго, який стоврив зі, здавалося б, локальної танцювальної традиції, цілу науку, зробивши танго жанром серйозної музики, яку зачаровано слухають люди різних народів і поколінь. Це можливо, лише тоді, коли танго, за висловом ведучого концерту “Променад-тріо” зі Львова та Академічного камерного оркестру Рівненсько обласної філармонії Дмитра Аскета, є станом душі.
У тому, що це саме так, 17 вересня могли пересвідчитися луцькі любителі музики, завітавши до міського Палацу культури на згаданий вище концерт із дещо сумною назвою “Танго останньої надії”. Причому це стосувалося не лише творів Великого Астора, як звали й звуть безсмертного Маестро на батьківщині (його композиції становили основу концертної програми), й не тільки творів інших композиторів, які прозвучали того вечора, а й самої мистецької суті віртуозів-львів’ян, лауреатів міжнародних конкурсів ‒ заслуженого артиста України Назарія Пилатюка (скрипка), Петра Довганя (фортепіано) та Антона Сопіги (гітара) і, звичайно Академічного камерного оркестру з Рівного під орудою Юрія Скрипника. Якби це було інакше, лучани залишилися б просто слухачами і глядачами, не ставши учасниками справжнього музичного свята.
Відкрився концерт двома композиціями з циклу Астора П’яццолли “Пори року в Буенос-Айресі” ‒ “Осінню” (що актуально) й “Зимою” (що не за горами). Цікаво, що циклом “Пори року” стали не відразу ‒ спочатку це були самостійні твори, й лише потім об’єднані під спільною назвою. До речі, навіть нині виконання всіх чотирьох частин є явищем не надто частим, але доволі частим є концертне виконання циклу або його частин із іншим світовим шедевром ‒ “Порами року” Антоніо Вівальді. В цьому – перегук віків і підтвердження геніальності обох композиторів.
Були виконані також інші знакові твори А. П’яццолли ‒ “Кафе 1930 року” з найвідомішого циклу “Історія танго”, присвяченого чудовому бельгійському флейтистові Марку Гроелю, танго-реквієм на смерть батька “Addios Nonino”(“Прощавай, Ноніно”; написане, до речі, впродовж менш аніж години 1959 року, одразу ж після трагічної звістки) ‒ після цього твору композитор, по суті, став живим класиком, ‒ “Медітанго” та “Лібертанго”.
Музиканти представили й творчість учня та друга Астора П’яццолли ‒ французького акордеоніста та бандонеоніста-віртуоза, якого на батьківщині звуть “священним монстром джазу”, засновника нового музичного напряму ‒ “нового м’юзету”, – Рішара Гальяно́, а саме його “Танго для Клода”, присвячене відомому французькому співакові Клоду Нугаро́, в оркестрі якого мосьє Гальяно тривалий час грав.
На жаль, цей рік був роком втрат ‒ зокрема, полишив земний план Буття Герой України, лауреат Шевченківської премії, народний артист України Мирослав Скорик. У концерті “Танго останньої надії” прозвучав своєрідний “скориківський блок”: спочатку був виконаний твір-реквієм Володимира Виницького “Втрата” (прем’єра!), присвячений пам’яті великого українського композитора, а потім настав час творів самого Маестро – це, ясна річ, “Танок” і “Три джазові п’єси“ (“Приємна прогулянка”, “В народному стилі” та “Нав’язливий мотив”). Назарій Пилатюк, Петро Довгань та Антон Сопіга вкупі з Академічним камерним оркестром Рівненської обласної філармонії на чолі з Юрієм Скрипником показали не лише віртуозність, але й той факт, що в джазі музиканти почуваються так само “у своїй тарілці”, як і в класичному танго, і у творах академічного стилю. Що ж до згаданого вже Володимира Виницького, то в концерті прозвучала не лише “Втрата”, а і його знайоме лучанам іще з концерту 2018 року “Загублене танго”. Прозвучало свіжо, ніби щойно написане…
Кодою дійства стала композиція “Танго останньої надії” за відомим твором польського композитора Єжи Петерсбурського “To ostatnia niedziela” (“То остання неділя”), який зажив у 30-ті роки неабиякої популярності з російським текстом Йосипа Альвека під назвою “Утомлённое солнце”. Власне кажучи, не вірилося, що концерт закінчився, але… Принаймні ведучий Дмитро Аскет побажав присутнім жити з надією в серці. Тож є надія на нові зустрічі…
На завершення хочу нагадати, що 1 жовтня у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка, на відкритті ХVII музичного фестивалю “Стравінський та Україна”, виступить Академічний симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії (головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Мирослав Кріль). На відзначення року Людвіга ван Бетховена прозвучать увертюри “Еґмонт” (з музики до однойменної трагедії Йоганна Вольфґанґа Ґете) та “Коріолан” (з музики до однойменної трагедії Вільяма Шекспіра), а також Симфонія №5.

Ігор БЕРЕСТЮК