Що таке міжнародне гуманітарне право

Ведення війни у сучасному світі також має свої правила, які регулюються нормами Міжнародного гуманітарного права. Порушення цих правил, тягне за собою відповідальність, як для вищих чинів держави-порушника, так і для рядових виконавців. Як приклад можна навести Нюрнберзький і Токійський процеси та Міжнародні трибунали по Руанді і колишній Югославії

 Після Другої світової війни були проведені Нюрнберзький і Токійський процеси, які були покликані  покарати військових злочинців нацистської Німеччини і мілітаристської Японії.

 Міжнародний трибунал по колишній Югославії і Міжнародний трибунал по Руанді були організовані Радою Безпеки ООН для покарання осіб, які здійснювали геноцид у Руанді та злочини в ході збройних конфліктів на території колишньої Югославії відповідно. Важливою особливістю Міжнародного трибуналу по колишній Югославії є те, що він розглядає справи про злочини, вчинені усіма сторонами збройних конфліктів у колишній Югославії.

  Детальніше про  норми Міжнародного гуманітарного права розповідає юристка Яремчанського бюро правової допомоги Івано-Франківського місцевого центру з надання БВПД  Вікторія Личковська.

 Міжнародне гуманітарне право – це система міжнародно визнаних правових норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, встановлюють права і обов’язки суб’єктів міжнародного права щодо заборони чи обмеження використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечення захисту жертв конфлікту та визначають відповідальність за порушення цих норм.

         Норми міжнародного гуманітарного права вступають у дію з початком збройного конфлікту.

         Основне завдання міжнародного гуманітарного права  - захист осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також тих, які перестали брати в них участь у результаті хвороби, поранення або будь-якої іншої причини.

     Обсяг зобов’язань сторони міжнародного збройного конфлікту визначається як нормами звичаєвого права, так і договірними нормами міжнародного гуманітарного права ратифікованими кожною стороною.

     Під час збройного конфлікту не міжнародного характеру обсяг зобов’язань з дотримання Мжнародного гуманітарного права для сторін-учасників конфлікту визначається спільно статтями Женевських конвенцій 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року, іншими конвенціями, що ратифіковані державою, а також нормами звичаєвого міжнародного гуманітарного права.

 Учасники конфлікту

До складу збройних сил входять комбатанти (ті, які воюють) та некомбатанти (ті, які не воюють) - медичний і духовний персонал, військові кореспонденти, юристи тощо. Права та обов'язки військовополонених регулюються IV Гаазькою конвенцією 1907 р. і III Женевською конвенцією.  Статусом військовополоненого володіє будь-який комбатант, який потрапив під владу ворожої держави, а також некомбатанти, що входять до складу збройних формувань.

 Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, будь-яка особа із складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка потрапляє під владу супротивної сторони в той час, коли вона займається шпигунством, не має права на статус військовополоненого, і з нею можуть поводитися як із шпигуном, тобто її можуть піддати кримінальному переслідуванню.

На відміну від шпигуна, розвідник, тобто особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка від імені цієї сторони збирає або намагається збирати інформацію на території, що контролюється супротивною стороною не вважатиметься особою, що займається шпигунством, якщо, діючи таким чином, він носить формений одяг своїх збройних сил. Таким чином, у разі полону розвідник має право на статус військовополоненого.

 Заборонена зброя і боєприпаси

У Петербурзькій декларації 1868 відображена наступна ідея: оскільки метою війни є ослаблення супротивника шляхом виведення з ладу як можна більшого числа людей, то застосування зброї, що заподіює безглузді страждання людині, виводить з ладу, або, що робить її смерть неминучою, суперечить принципам гуманізму.

Ця ідея послужила підставою для заборони деяких видів зброї і боєприпасів, до яких   відносяться:

·        Розривні боєприпаси масою до 400 г

·        Кулі, що легко розширюються або розриваються в тілі людини

·        Хімічна та біологічна зброя

·        Зброя, що породжує уламки, невидимі в рентгенівських променях

·        Засоби впливу на природне середовище, що має довгострокові серйозні наслідки руйнації;

·        Запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву

 Об’єкти, які знаходяться під захистом Міжнародного гуманітарного права :

·        медичні формування;

·        санітарно-транспортні засоби;

·        цивільні об’єкти;▪ культурні цінності;

·        установки і споруди, що містять небезпечні сили;

·        об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення;

·        об’єкти цивільної оборони;

·        місцевості, що не обороняються;

·        демілітаризовані зони;

·        санітарні та безпечні зони і місцевості;

·        нейтралізовані зони;

·        госпітальні зони та місцевості;

·        природне середовище.

·        Напад на такі об’єкти заборонено.

Особи, які знаходяться під захистом Міжнародного гуманітарного права:

·        жертви збройних конфліктів;

·        медичний і духовний персонал;

·        парламентери і особи, які їх супроводжують;

·        персонал цивільної оборони;

·        персонал, який відповідає за захист і охорону  культурних  цінностей;

·        персонал, який бере участь у гуманітарних акціях.

 Напад на таких осіб забороняється.

Закони та звичаї війни

IV Гаазька конвенція 1907 р. вводить норму, згідно з якою право воюючих сторін застосовувати засоби ураження противника не є необмеженим.

Відповідно до цієї конвенції, а також додатковим протоколам до Женевських конвенцій 1949 р., заборонено:

·        Використовувати отруту або отруєну зброю;

·        Вбивати або ранити супротивника, який, поклавши зброю або не маючи можливості оборонятися, здався;

·        Віддавати наказ не залишати нікого в живих, чи погрожувати або діяти таким чином;

·        Використовувати зброю, боєприпаси або матеріали, створені з метою заподіяти зайві страждання;

·        Вживати не за призначенням прапор перемир'я, національний прапор, знаки відмінності і уніформу, так само як і емблеми, певні в Женевській конвенції;

·        Знищувати або конфісковувати власність ворога, якщо тільки це не продиктовано військовою необхідністю;

·        Завдавати ударів по незахищених містах, селищах і будівлях;

·        Оголошувати припиненими або позбавленими сили права чи вимоги підданих ворожої держави.

 Крім того, забороняється використовувати підданих ворожої держави проти їхньої країни, навіть якщо вони перебували на військовій службі у цій державі до початку війни.

Під час облоги або бомбардування необхідно піклуватися про те, щоб по можливості не постраждали будівлі, призначені для потреб релігії, мистецтва, науки, а також шпиталі, пам'ятки історії та місця збору поранених і хворих, якщо тільки ці будівлі не використовуються у військових цілях.

 Забороняється:

·        Робити мирне населення, окремих його представників або мирні об'єкти, цілями ударів;

·        Завдавати не вибіркових ударів (не спрямовані на конкретну військову ціль або зброю), а також ударів, в результаті яких можна очікувати надмірну кількість жертв серед мирного населення в порівнянні з досягнутими військовими успіхами;

·        Використовувати голод серед мирного населення як засіб війни;

·        Завдавати ударів по об'єктах, що мають важливе значення для життєзабезпечення мирного населення;

·        Завдавати ударів по спорудах, що володіє значним енергетичним потенціалом (до таких належать греблі, дамби, АЕС), якщо вивільнення цієї енергії може призвести до значних втрат серед мирного населення